Відновлення двополярного світу. США і Китай виключають з нього Росію
Зміни, що відбуваються у світі та довкола України, пов’язані з фактичною побудовою та закріпленням США і Китаєм двополярної системи міжнародних відносин. Згідно з нею Вашингтон і Пекін активізують розподіл світу на зони свого впливу. Поки що вони намагаються узгоджувати їх в рамках діалогу, однак суперечності між ними існують. Росія з процесу перерозподілу світу вилучена, оскільки США разом з Китаєм більше не вважають її великою державою. Тому вона й може вивести війну проти України на якісно новий рівень способом оголошення мобілізації. Таким чином Росія намагатиметься знищити Україну як незалежну державу, щоб потім взяти її під свій контроль. На погляд Москви, це й буде доказом того, що Росію також можна вважати світовим центром сили.
Світ остаточно розділений навпіл двома провідними центрами сили, якими є США і Китай. Це було зрозуміло й так, але Росія ще сподівалася стати поряд. Зараз такі сподівання не справдилися, бо з переліку великих країн її остаточно відрахували.
Свідченням цього стали підсумки переговорів між президентом США Д. Трампом та Головою КНР Сі Цзіньпіном, які, як відомо, відбулися 13-15 квітня ц.р. у Пекіні. Під час зустрічі чітко констатувалося значення США та Китаю як двох найбільш поважних країн світу. Напередодні Д. Трамп привселюдно не захотів визнати Росію «великою світовою державою» і однаковою зі США та КНР. Як і у будь-яких держав, що діють в одному політичному, економічному та безпековому просторі, їх інтереси співпадають в одних питаннях і не співпадають в інших. Так, лідери США і КНР визнали свою спільну відповідальність за долю людства. Разом з тим, було продемонстровано геополітичну конкуренцію між ними.
Тобто, у світі теперішня ситуація схожа на ту, що склалася після Другої світової війни. Хоча і з низкою принципових відмінностей.
Як відомо, у світі тих часів також виникли два центра сили, які складалися зі США та Європи з одного боку, та СРСР і країн соціалістичного табору – з іншого. Це були Західний і Східний блоки протилежної спрямованості. При цьому Європа фактично була сателітом Америки, а соціалістичні країни перебували під контролем Радянського Союзу. У Західного блоку була демократично-капіталістична ідеологія, а у Східного така, що базувалася на тоталітарно-комуністичних принципах. Вони ж були і геополітичними конкурентами, що, насамперед, стосувалося їх протистояння в ідеологічній сфері та боротьби за вплив у світі. Як наслідок, між ними виникла Холодна війна у вигляді жорсткого протистояння в усіх сферах. Разом з тим, США і СРСР, як дві найбільш потужні ядерні держави, усвідомлювали необхідність свого мирного співіснування.
Так, після так званої Карибської кризи, яка ледь не закінчилась ядерною війною, США та Радянський Союз перейшли до політики розрядки міжнародної напруженості. Втім, це не означало, що США і СРСР відмовляються від конфронтації, яка тривала у вигляді гонки озброєнь, а також збройних конфліктів в країнах Третього світу з відкритим або прихованим їх втручанням. Саме такою була їх боротьба за домінування на міжнародній арені.
Лідером Третього світу, який не долучився ані до Західного, ані до Східного блоків, був Китай – на той час слаборозвинутий і замкнутий у собі. Він дотримувався політики нейтралітету, під час якої періодично покращувалися або погіршувалися відносини зі США та СРСР. Хоча, за своєю ідеологією Китай був близький до Радянського Союзу. А суперечності між ними, в основному, виникали внаслідок несхожого трактування марксизму-ленінізму.
Через розпад Радянського Союзу в 1991 році США тимчасово стали єдиним центром сили у світі, тобто однополярним. Однак, стрімкий розвиток Китаю змінив таку ситуацію. Як вже було сказано, світ знову став двополярним, хоча й іншої конфігурації. Так, Америка залишається найбільш потужною державою світу та зберігає свої світові позиції. Як і раніше, головним союзником США залишається Європа, хоча політика Д. Трампа ускладнила їх відносини. З 1990-х Європа зміцніла та об’єдналась в рамках ЄС, а також розширилась за рахунок країн Центрально-Східної та Південно-Східної Європи і Балтії. Наразі до неї можна віднести і Україну. Внаслідок цього Європа все більше перетворюються на окремий центр сили з ядерною зброєю (у Франції та Великобританії).
Китай за своїм економічним та військовим потенціалом і впливом у світі фактично зайняв місце колишнього СРСР. При цьому він, по суті, підпорядкував собі Росію, тобто зробив її своїм васалом. Також під китайським впливом знаходяться Північна Корея і Іран, а також низка країн Південно-Східної Азії.
США і КНР є геополітичні конкуренти. Однак, на відміну від Америки та СРСР, вони поки що не ведуть Холодної війни. Ідеологічні розбіжності між нинішніми США та Китаєм фактично відсутні. Обидві країни – капіталістичні, хоча КНР називає себе комуністичною державою. Але, така ідеологія використовується керівництвом країни винятково як інструмент утримання у своїх руках влади. Ідеологія не експортується та не заважає працювати приватному бізнесу. Крім того, президент США Д. Трамп зняв претензії Америки щодо тоталітарного характеру державної системи КНР та порушень у ній прав людини.
Насправді суперечності між США та Китаєм існують. Америка прагне зберегти своє одноосібне домінування на міжнародній арені, а це викликає відповідний опір з боку КНР. Тут маються на увазі розподіл сфер впливу у світі, а також умови двосторонньої торгівлі.
Наприклад, в рамках реалізації концепції «Америка понад усе» США намагаються вибудувати так званий «асиметричний двополярний світ» зі своєю провідною роллю у відносинах з Китаєм – включно. З цією метою Вашингтон використовує політичні, економічні та військові інструменти реалізації своїх інтересів. Найбільш показово про це свідчать «торговельні» або «тарифні» війни Д. Трампа стосовно всього світу. Формально тарифи на товари інших країн США підвищують для збалансування торгівлі з ними. Однак, насправді такими діями Вашингтон нав’язує свою волю. А проти тих країн, які не піддаються політичному та економічному впливу, США застосовують військову силу.
На сьогоднішній день США, за великим рахунком, досягли бажаного. Винятком тут є Китай з його найближчими партнерами, що під його протекторатом. Насамперед, це Росія, Іран та Північна Корея. Ба більше, на противагу американським планам домінування на міжнародній арені Китай створює свою зону впливу у світі у спосіб реалізації стратегічної ініціативи «Один пояс, один шлях». Вона передбачає створення єдиного економічного простору у складі країн, що знаходяться в зоні китайських інтересів. Така позиція Китаю робить його головним геополітичним конкурентом США.
У відповідь США вдаються до політики стримування КНР, у якій є і військова складова. А саме – нарощування американської військової присутності в Індо-Тихоокеанському регіоні (ІТР; у нас називається Азіатсько-Тихоокеанським регіоном). Для цього США перенацілюють частину своїх військових ресурсів з Європейського на Азіатсько-Тихоокеанський ТВД.
Загальні геополітичні суперечності між США та Китаєм проєктуються на регіональний рівень в рамках будівництва ними своїх сфер впливу. Так, США претендують на всю Західну півкулю, Європу та частину ІТР. Поряд з цим, вони мають свої інтереси в Росії, на Близькому Сході, в Центральній Азії та в Африці.
В принципі, КНР погоджується, щоб Західна півкуля перейшла під контроль США, і щоб Європа далі була під американським впливом. Хоча вона також цікавить китайців як ринок для китайських товарів і джерело сучасних технологій. Разом з тим, Китай також претендує на частину ІТР і має свої інтереси в Росії, на Близькому Сході, в Центральній Азії та в Африці, які різняться з американськими.
Так, США та КНР відверто конкурують у питанні розвитку відносин з країнами ІТР в рамках зміцнення своїх позицій в регіоні. Водночас Китай претендує на Тайвань, в той час як Америка його де-факто захищає, хоча офіційно не визнає його незалежності. При цьому, як і США, Китай посилює свою військову присутність в ІТР. Разом з тим, КНР регулярно вживає заходів з метою демонстрації військової сили на тайванському напрямку.
До речі, Китай практично не відреагував на військову операцію США у Венесуелі. Він просто обмежився її засудженням. Але в той же час Пекін різко негативно реагує на військову операцію США та Ізраїлю проти Ірану. Ба більше, незважаючи на західні санкції, він продовжує імпортувати нафту з Ірану та, за низкою оцінок, постачає йому зброю навіть під час війни.
Що ж до Європи, то у США і КНР щодо неї цілі різні. Америка має намір зберегти там свій вплив, а тому зацікавлена, щоб Європа була далі від неї залежною. Тому Вашингтон намагається підірвати єдність ЄС через окремі європейські країни, зміцнювати американські позиції на європейському енергетичному ринку, а також перешкодити проникненню Китаю до Європи. А ось Китай активно розвиває торговельно-економічні зв’язки з країнами-членами ЄС, намагаючись поширити на них свою ініціативу «Один пояс, один шлях».
Якщо йдеться про інтереси США і Китаю щодо Росії та України, то вони супротилежні. Так, мета США – максимально послабити Російську Федерацію як свого головного військового противника, усунути її з європейського та світового ринків енергоносіїв як конкурента. Також відірвати від її найбільш потужного партнера – Китаю. Разом з тим, США зацікавлені мати доступ до природних ресурсів Росії та розвивати з нею економічне співробітництво за окремими напрямами.
Наразі США намагаються використати у таких цілях війну Росії проти України, під час якої росіяни витрачають все більше ресурсів без досягнення на фронті відчутних успіхів. Тому Д. Трамп фактично й підштовхує Путіна до продовження бойових дій, демонструючи начебто прихильне ставлення до нього самого та Росії. В той же час завдає критичних збитків російській економіці завдяки цілеспрямованому зниженню світових цін на нафту у 2025 році та на початку 2026 року. А на додаток у жовтні 2025 року США запровадили санкції проти компаній «Роснефть» та «Лукойл», які займають провідне місце в російському енергетичному секторі. До того ж, щоб змусити Москву припинити війну та відокремити її від Китаю, Д. Трамп пропонує Путіну реалізувати деякі економічні проєкти, вигідні для обох сторін.
Згідно з такою позицією, США розглядають Україну не тільки як засіб з виснаження Росії. На їх погляд, Україна має стримувати її від нападу на Європу. Тому Україні постачається зброя, хоча і за європейські кошти, що дає Д. Трампу змогу заощаджувати американські. А після того, як Україна підтримала військову операцію США та Ізраїлю проти Ірану у вигляді надання допомоги у захисті американських баз від ударів БПЛА, Д. Трамп змінив своє ставлення до України. Так, він публічно назвав Україну найкращим союзником США в Європі. Водночас визнав, що Збройні Сили України мають найвищий на континенті рівень боєздатності, який перевищує за цим показником багатьох союзників США по НАТО.
Цілком можливо, що Д. Трамп, зіпсувавши стосунки з Європою, розглядатиме Україну в якості плацдарму США на європейському континенті. В такому разі зміцнення України може суперечити його інтересам, тим більше, коли вона отримає потужну ракетну зброю. Адже це посилить її незалежність від Америки і сприятиме підвищенню потенціалу Європи, яка вже бере Україну до свого складу.
Китай використовує Росію та її війну проти України для того, щоб зміцнити свої позиції у протистоянні із Заходом у спосіб розпорошення його уваги та сил. А запроваджені західні санкції змушують Росію переорієнтовуватися на КНР, постачати і продавати їй за зниженими цінами свої природні ресурси. Тому Китай підтримує Росію, закуповуючи її нафту, газ, ліс та іншу сировину, що дає їй змогу заробляти кошти для продовження війни. Крім того, Китай забезпечує Росію і її економіку, постачаючи їй широкий спектр товарів, в тому числі подвійного призначення.
Втім, все це виконується винятково за гроші. Кредитів та іншої допомоги Китай і його бізнес Росії не надають, не інвестують кошти у її економіку. Фінансуються лише власні китайські проєкти на російській території, насамперед, у Сибіру та на Далекому Сході, де відкриваються різні китайські підприємства. Для роботи на них цілеспрямовано беруться громадяни КНР, що призводить до китаїзації згаданих регіонів Росії.
Як вже згадувалося, Росія для КНР не справжній союзник, а є лише інструментом реалізації китайської політики, сировинним придатком та фактичною колонією. Тому ставлення Китаю до своєї сусідки визначається його власними інтересами та станом американо-китайських відносин. У випадку, якщо відносини дійсно стануть кращими, то Пекін перестане підтримувати війну Росії проти України, оскільки в цьому не буде бучити потреби. Він навіть може змусити її взагалі припинити війну. А свій доступ до російських ресурсів він збереже, оскільки Росія повністю від нього залежна. Тому США не зможуть роз’єднати ці сусідні країни.
Незважаючи на своє стратегічне суперництво, США і Китай є найбільшими у світі торговельними партнерами. З огляду на це, Вашингтон та Пекін об’єктивно зацікавлені нормалізувати свої торговельно-економічні відносини. Проте, у такому ділі вони мають низку складних проблем. Основною з них є дисбаланс у взаємній торгівлі на користь КНР. На погляд Пекіна, причиною є більша ефективність китайської економіки, що дає йому змогу виробляти та продавати товари за нижчими цінами. Вашингтон спростовує подібні пояснення і звинувачує керівництво КНР у недобросовісній конкуренції, а також у крадежі американських технологій. У відповідь на це США, ще до президенства Д. Трампа, підвищували мита (тарифи) на китайські товари. Д. Трамп лише зробив цей процес більш системним і мита значно вищими. Це і стало головною причиною поточного ускладнення відносин між США та КНР.
Перелічені проблеми, очевидно, розглядались під час цьогорічної травневої зустрічі Д. Трампа та Сі Цзіньпіна в Пекіні. Головна увага лідерів двох країн, очевидно, зосереджувалась на усуненні проблем у двосторонній торгівлі та на укладанні відповідної угоди, а також на узгодженні позицій сторін щодо Ірану, Тайваню та припиненні війни Росії проти України.
Є різні оцінки наслідків переговорів. Є експерти, які вважають їх вдалими, а є й такі, що називають їх провальними. Можливо, якихось значних проривів дійсно не досягнуто, однак, сторони продемонстрували готовність до співробітництва. Хоча, проблеми у їх відносинах ще залишаються.
Так, є домовленість про створення Торгівельної ради США-Китай та Інвестиційної ради США-Китай з метою оптимізувати двосторонні економічні відносини. Крім того, укладені рамкові угоди щодо придбання Китаєм 200 літаків Boeing та американської сільськогосподарської продукції на 17 млрд дол. з 2026 по 2028 рік. Китай відновив доступ на свій ринок 400 американським компаніям. Поряд з цим, Пекін погодився брати до уваги занепокоєння Вашингтону щодо дефіциту в ланцюгах постачання рідкісноземельних елементів та інших критично важливих мінералів, а також щодо заборон або обмежень на продаж обладнання і технологій їх виробництва та переробки.
В той же час Сі Цзіньпін чітко висловився проти можливого отримання Іраном ядерної зброї, тобто, підтримав позицію США з даного питання. Зі свого боку Д. Трамп запевнив Сі Цзіньпіна, що США не будуть визнавати незалежність Тайваню. І на підтвердження заморозив виконання контрактів на поставки туди зброї в обсязі 17 млрд дол.
Можливо, були досягнуті і певні домовленості щодо російсько-української війни. Принаймні, після такої зустрічі міністр закордонних справ КНР Ван І висловив готовність Китаю сприяти мирному врегулюванню «війни в Україні». Таке рішення буде залежати від подальшого розвитку американсько-китайських відносин. Перспективи для їх нормалізації є. Свідченням цього є згода Сі Цзіньпіна здійснити візит до США восени нинішнього року.
Росія замовчує факт свого виключення США та Китаєм з числа великих світових держав та відсторонення її від процесу перерозподілу світу. Але є негативний резонанс так званої Z-спільноти. При цьому поширюються заклики до керівництва РФ посилити війну проти України, в тому числі завдяки проведенню загальної мобілізації. За твердженнями російських шовіністів, знищення України, як незалежної держави, та взяття її під контроль стане доказом того, що Росія збереже своє значення як світовий центр сили. Очевидно, що такої ж думки і російська правляча верхівка.
Отже, зустріч президента США Д. Трампа та Голови КНР Сі Цзіньпіна свідчить про остаточне затвердження двополярної системи світового устрою. Вони задекларували Америку і КНР провідними центрами сили та відмовились визнати такими інші країни, в тому числі Росію. Вашингтон і Пекін визнають свою спільну відповідальність за долю світу та намагаються налагоджувати свої відносини. Адже ж вони є найбільшими у світі торговельними партнерами. Разом з тим, між ними зберігаються і досить відчутні суперечності.
Основними з таких є прагнення США зберегти своє одноосібне домінування на міжнародній арені, що не влаштовує Китай. У обох цих країн є розбіжності щодо розподілу сфер впливу у світі, а також проблеми у двосторонній торгівлі. Всі ці та пов’язані з ними інші питання досить складні та практично не можуть бути усунені остаточно.
Тим не менш, зустріч лідерів США та КНР окреслила перспективи для покращання двосторонніх відносин на стратегічному рівні. Це створить передумови для врегулювання суперечностей на інших рівнях. Як наслідок, для Китаю може стати неактуальною його підтримка війни Росії проти України, як чинник розпорошення уваги та зусиль Заходу. Разом з тим, Росія може бути невдоволеною тим, що її виключають з числа великих держав та з процесу перерозподілу світу. Це може її підштовхнути до активізації війни проти України із залученням всіх наявних ресурсів.
Юрій Михайленко,
Інститут глобальної політики
Колаж © ТСН
